З чого все починалось

У першій половині XVII ст. на цьому місці стояли хатини міщан. Володар міста Іван X Другет вирішив переселити в Ужгород з Гуменного (нині Словаччина) єзуїтів. 31 липня 1640 р. він видав фундаційну грамоту про перенесення єзуїтської колегії. Патрон придбав для колегії землю в Ужгороді і відселив звідти міщан, а на утримання колегії надав значну суму грошей та землі в околицях Гуменного та Ужгорода. Єзуїти отримали право торгувати у місті вином, пивом, горілкою, будівельними матеріалами тощо. Натомість отці-єзуїти повинні були молитися за Івана Другета та його нащадків. Будівництво колегії розпочалося того ж року. Після смерті патрона, будівництво завершила його дружина Анна Якушич. Весь комплекс включав власне колегію, школу і церкву. У 1773 р. папа Климент XIV розпустив єзуїтський орден. Австрійська правителька Марія Терезія (пам’ятник їй бачимо у скверику напроти храму) в будівлях ліквідованої єзуїтської колегії розмістила резиденцію греко-католицької єпархії (1775). На фронтоні резиденції поміщено чотири герби єпископів, які будували й оновлювали її: А. Бачинського, В. Поповича, І. Пастелія, Ю. Фірцака. На першому поверсі розміщувалися кімнати управителя резиденції, писаря консисторії, кімнати для гостей та допоміжного персоналу. Чотири кімнати були у розпорядженні єпископа, одна з яких слугувала приймальнею. На другому поверсі був «рожевий салон», де певний час зберігалися угорські коронаційні регалії. Після реконструкцій, проведених за рекомендаціями придворного архітектора Франца Антона Гіллебрандта (роки життя: 1719–1797), резиденція довгий час залишалася окремою спорудою, не з’єднаною із собором. У 1846 р. єпископ Василь Попович (правив: 1831–1864) перебудував єпископські палати і надав сучасного вигляду – дві вежі, під’їзд до брами, невеликий парк з декоративними насадженнями туї, самшиту та ін. У добудованій частині, що з’єднала резиденцію із собором, на другому поверсі влаштовано нову єпископську каплицю, яку розмалював Йосип Бокшай. Від 1949 р. (після ліквідації радянською владою греко-католицької церкви) в приміщеннях резиденції діє Наукова бібліотека Ужгородського університету. Приміщення зазнали змін: фрески у залах забілили, перебудували кімнати тощо. У 1989 р. діяльність греко-католицької єпархії відновилася, у 1991 р. їй повернули кафедральний собор, у 2003 р. почалися перемовини про поступове відселення бібліотеки університету. У вивільнених приміщеннях розпочалися капітальні ремонти й реставраційні роботи, які тривають і донині. Хочуть відновити єпископські сади позаду резиденції та собору. Втім усі будівлі, включно з резиденцією (крім собору), досі є власністю університету. Змінити її можна лише постановою уряду, тому ремонтно-реставраційні заходи не мають законних підстав. Собор Здвиження Чесного Хреста Господнього збудували пізніше від колегії та школи. Спочатку церква була невелика, з однією вежею, протягом XVII – початку XVIII ст. зазнавала перебудов унаслідок пожежі та буревію. У 1775 р. храм передали Мукачівській греко-католицькій єпархії та за проектом архітектора Гіллебрандта перетворили на кафедральний собор. Перебудову й пристосування до греко-католицького обряду завершили 1779 р. З’явилися лавиці, місця для каноніків (зліва і справа перед вівтарем) та єпископа (справа). Найвизначнішою пам’яткою після передачі костелу є іконостас 1779 р. Його автор – різьбяр Франц Фек. Собор побудований з цегли, його головний фасад увінчаний трикутним фронтоном, до якого примикають восьмигранні триярусні вежі з курантами. Спочатку дзвіниці були дерев’яними, у 1812 р. одну з них зруйнувала буря. Для симетрії знесли й другу, а 1814 р. вежі відновили. У лівій башті дзвін «Іван» вагою 1 тонна, у правій – 3-тонний. Ґрунтовне оновлення інтер’єру здійснив 1858 р. єпископ В. Попович. На стіни нанесли мармурові арабески, оновлено іконостас, розмальовано стіни. Велику роль в оновленні церкви відігравєпархіальний художник Фердинанд Видра. Радикальні зовнішні зміни надали собору сучасного вигляду, їх здійснили за єпископа Івана Пастелія. Архітектурне вирішення у новокласичному стилі з добудовою перед входом портика з чотирма корінфськими колонами розробив архітектор Ласло Фабрі. Роботи завершили 1877 р., наступного року на одній з веж встановили годинник. У 1939 р. плафон собору прикрасив монументальним розписом Воздвиження Чесного Хреста художник Йосип Бокшай, який 1942 р. виготовив і кольорові вітражі на вікні у захристії. У підземеллях собору міститься крипта. Тут, починаючи із заснування костелу, хоронили заможних католиків. Пізніше кафедральний храм став місцем поховання греко-католицьких владик, зокрема Андрія Бачинського, Олексія Повчія, Василя Поповича. Останнім єпископом, кого поховали тут, був убитий у 1947 р. Теодор Ромжа. Папа Іван Павло II у 2001 р. під час відвідин України проголосив його Блаженним. Після ліквідації греко-католицької єпархії, у 1949–1991 рр. собор належав православним.